Блог вчителя хімії Кот Т.Ю.

Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради

Відділ освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради

Криворізька загальноосвітня школа № 21

Міський конкурс на кращу екскурсійну мандрівку

«Кривий Ріг – промислова перлина Україна»

Номінація: «Екскурсійні маршрути»

Індустріальна спадщина

Кривого Рогу

Виконавець:

Лінова Ольга Сергіївна,

учениця 9-А класу

Керівник:

Кот Тетяна Юріївна,

вчитель хімії

м. Кривий Ріг

2016

Вид екскурсії: транспортно-пішохідна (транспорт – автобус).

Опис маршруту:

Пункт відправлення – КЗШ №21 (вул.. Спаська, 8-а) → пр. 200-річчя Кривого Рога → вул. Краснознаменна →

1. Балка Північна Червона (час огляду 60 хв.) → вул. Центральна→

2. Садиба Харіна (час огляду 60 хв.) → вул. Центральна→ вул.. Упіта

3. Деконська петля (час огляду 30 хв.)

4. Кар’єр рудоуправління імені С. М. Кірова (рудник Галковського) (час огляду 15-20 хв.) → (автобус чекає біля кар’єру) проїзд по території рудоуправління → вул. Кільцева → вул. Волгоградська → пр. Миру → вул. Лермонтова → вул. Українська → вул.. МОДРівська

5. Дамба Карачунівського водосховища (час огляду 20-30 хв.) → вул.. МОДРівська → пр. Миру → вул. Волгоградська → вул. Кільцева → вул. Світлогорська → вул. Каспійська → вул. Спаська.

Мета екскурсії:

навчальна: екскурсія дає хороший матеріал для формування матеріалістичного світогляду, екологічних зв'язків, єдності і цілісності природних комплексів, розкриває історію свого краю, міста, дає уявлення про розвиток економіки і культури, про місця трудової слави, школярі можуть глибше познайомитися з природними умовами і ресурсами рідного краю, природоохоронною діяльністю, виявити під керівництвом педагога сукцесійні зміни посттехногенних об’єктів, вивчити їх закономірності, з'ясувати ступінь можливої участі в охороні природи і правильному використанні природних ресурсів, знайомить краєзнавців з природними та соціально-економічними умовами промислового виробництва, з питаннями їх технології, способами організації і планування, з перспективою розвитку господарства в місті, з розвитком даної галузі в масштабі області та країни в цілому.

розвиваюча: екскурсія сприяє адаптації школярів до дійсності свого міста, професійному самовизначенню (що передбачає організацію педагогами різнопланового вивчення сучасної території міста, формування умінь практично використовувати отримані знання в різних сферах повсякденного життя), сприяє становленню, розвитку і зміцненню навчально-виховних колективів, сприяє розвитку особистісних якостей учнів засобами краєзнавства.

виховна: екскурсія виховує культуру поведінки в природі, естетичні почуття, пробуджує і зміцнює почуття прекрасного, розвиває в школярів прагнення знати свій край, сприяє формуванню особистісного ставлення учнів до нього, сприяє розвитку громадянських якостей учнів, патріотичного ставлення до малої батьківщини, створює умови для вивчення проблем розвитку міста, формування у школярів бачення свого місця у вирішенні цих проблем, розвитку установки на необхідність внести особистий внесок у вдосконалення його життя, вчить дітей бачити красу рідний природи, вдивлятися неї, придбати навички спілкування із нею.

Короткі вступні відомості по темі екскурсії:

Місто Кривий Ріг – потужний промисловий центр, де є як гірничо-промислові, так і фабрично-заводські об’єкти, які мають розгалужені полівидову структуру. Тут зосереджено: 45 працюючих шахт з видобутку залізної руди, з яких 8 є основними; 23 допоміжні і 14 законсервованих шахт; 41 кар’єр, з яких 11 є працюючими; 89 відвалів; 26 провальних зон і зон зсування в полях шахт; 15 шламосховищ; 27 спелеологічних об’єктів (розкриті стволи покинутих шахт, розкриті старі штольні, штреки, шахти, провальні колодязі тощо), 6 енергетичних підприємств, 5 металургійних підприємств, 28 машинобудівних, 5 хімічних, 14 будівельних, 9 деревообробних підприємств, 5 підприємств легкої і 12 харчовій промисловості. Для Кривого Рогу характерна багата індустріальна спадщина, що включає залишки (понад 800!) виробничих об'єктів, залізниць, гідротехнічних споруд, мостів, стародавніх гірничопромислових ландшафтів, залишки робітничих поселень і т.д. Якщо площа міста Кривого Рогу становить 431 км², то гірничопромислові ландшафти в ньому займають близько 48,8% території і вона постійно зростає.

Позитивними факторами становлення індустріального туризму на Криворіжжі є: велика площа, значна концентрація та широкі хронологічні межі існування індустріальних об’єктів, що дає можливість організації різних напрямків індустріального туризму; багата індустріальна спадщина; наявність підприємств-рекордсменів; унікальність та естетична цінність індустріальних ландшафтів.

Наша екскурсія дає змогу познайомитись з історією видобутку залізної руди з часів скіфів (у Балці Північній Червоній) до наших часів. Ми знайомимось з біографіями великих наших співвітчизників – підприємців, що розпочинали видобуток залізної руди: Поля, Кочубея, Колачевського, Харіна, Галковського та іншіх. Нашим очам відкриваються не тільки промислові і техногенні ландшафти, але й чудові куточки дикої природи, яка ще подекуди збереглася в нашому місті. Ми розуміємо, які беззахисні живі істоти перед промисловим містом і їх потрібно оберігати.

«Портфель екскурсовода»:

1. Балка Північна Червона

Це ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Площа заказника – 28,3 га. Оголошений об’єктом природно-заповідного фонду постановою РМ УРСР від 12 грудня 1983 року. Балка розташована на території північно-західної околиці міста. Площа балки становить 54,3 га, довжина 36 км. По днищу балки протікає струмок, який бере початок із ставків у селищах Рахманівка та Чапаєво, поблизу мікрорайону ім.. Леніна. Закінчується на межі із дачним кооперативом «Восход», від якого починається Ленінське водосховище, що виходить до автомобільної траси на Веселі Терни. У балці на денну поверхню виходять породи продуктивної залізорудної товщі палеопротерозойсткого віку, відслонюються сланцеві та залізисті горизонти, які утворюють невеликі за розмірами розрізнені скельні виходи на обох схилах. Трапляються також брили імпактитів та відслонення пісковиків зі скам’янілими рештками рослин. Існує версія, що біля 400 млн. років тому в районі сучасних Тернів впав метеорит і утворив кратер, на місці якого тепер розташовани балка Північна Червона. Вперше ця територія була взята під охорону як геологічний заказник місцевого значення в 1974 році. Систематичне вивчення рослинного світу балки було розпочате ще в 1972 році науковцями Криворізького відділення Донецького ботанічного саду. У 1983 році територію балки площею 28,3 га оголошено ландшафтним заказником загальнодержавного значення. А в 1988 році заповідна територія збільшилася ще на 26 га.

Багате тут і рослинне різноманіття. По днищу балки протікає струмок, а по схилах трапляються різні види рослинності (360 видів вищих рослин, серед них 46 – охоронних, з яких 8 видів занесені до Червоної книги України, а 28 – охороняються в області. На виходах залізистих кварцитів раніше зростали 4 види папоротей, що охороняються в Дніпропетровській області. Це – аспленій північний, голокучник дубовий, пухирник крихкий, щитник шартрський (2 останніх тут вже не трапляються). Зростають також проліски, ряст, тюльпан Біберштейна, півники карликові, горицвіт весняний, сон чорніючий. Після первоцвітів з’являється квіт мигдалю степового. Серед різнотрав’я трапляється буквиця лікарська, чабрець, підмаренники, астрагали, молочаї, купина, барвінок,різні види цибуль та волошок, ковила. Найбільше тут комах – близько 400 видів. Безліч бабок: коромисло велике, коромисло синє, коромисло руде, звичайна стрілка, бабка решітчаста, бабка бронзова, червонокнижний вид красуня-діва з синіми крильцями. Багато видів жуків: чорнотіла і бронзівка, сонечка, клопи – солдатики тощо. Трапляються тут цикадки, цвіркуни, коники, богомоли і червонокнижний вид – ктир гігантський, мурахи-женці і мурахи чорні, бджоли і галльські оси, жужелиці, джмелі кам’яний, польовий,лезус, моховий, глинистий та ін.. Але найбільше метеликів: жовтянки, лимонниці, капустянка Галатея, бархат ниці, синявець ікара, червонець тощо. Особливо цінними є червонокнижні метелики – подалі рій, ведмедиця Гера, ведмедиця-дівчинка, махаон, Поліксена. Багато видів птахів: болотяний лунь, звичайний мартин, жайворон польовий, ластівки міська і сільська, жовта та біла плиски, соловейко східний, сорока, одуд тощо. У струмках є ропухи. У заростях чагарників чотирисмуговий та жовточеревий полози (занесені до червоної книги України). Звичайними мешканцями балки є зайці.

Поруч із балкою розташовані об’єкти індустріальної спадщини старої Катерининської залізниці, провальні лійки колишнього рудника ім..Леніна, штучний сосновий ліс, старий залізорудний кар’єр та ін..

Під час екскурсії ми можемо ознайомитись з геологічною будовою Кривбасу, доторкнутися до скель, які складаються з залізистих кварцитів, побачити ділянки цілинного степу, оглянути залишки високого насипу Саксаганської гілки Катерининської залізниці (1894 рік), тунель шляхопроводу, устої та опорні бики старого залізничного мосту через балку, полазити по штучному скеледромі, поачити глибочезне провалля колишнього рудника ім.. Леніна (ще раніше – Колачевського), залишки старої шахти «Допоміжна», велетенський відвал Першотравневого кар’єру, новобудову – дробильну фабрику №4 ПівнГЗК, познайомитись з уславленим співвітчизником – підприємцем Сергієм Колачевським

Життя Колачевського глибоко символічне. Ерудит першорядної сили і проникливості думки, прекрасний лікар і науковець, що блискуче почав свою кар’єру в Київському університеті і згодом захистив докторську дисертацію, він ніколи не звертав уваги на славу і не озирався назад, щоб побачити її тінь. Енергію і практичність, що поєднувались з любов’ю до людей і природи, Сергій Миколайович успадкував від своїх родичів. Про великий науковий потенціал молодого студента свідчить факт, що ще під час навчання за дорученням факультету він успішно виконав наукову роботу на тему: "Про нерви печінки", яка отримала золоту медаль та була видана в 1872 році.

Євгенія Михайлівна, дружина Колачевського, мала посаг 400 десятин землі біля села Веселі Терни. Спочатку Сергій Колачевський ніяких особливих планів відносно їхнього використання не виношував і здавав землю в оренду під поля та пасовиська місцевим селянам. Але, періодично наїжджаючи на Криворіжжя і знаючи, що тут в різних місцях щорічно відкривають нові родовища руд, які приносять великі прибутки, він вирішує детально дослідити свою ділянку. В результаті пошуків було відкрите велике родовище. Ця подія відбулась у 1891 р. З цього часу доля Сергія Колачевського тісно переплелась із Криворіжжям. Колачевський починає будувати велику їдальню на 1000 місць, яка при потребі легко перетворювалась на театр. Постійні робітники переводяться на відрядну систему оплати, а ковалям, токарям, слюсарям, машиністам встановлюється висока, порівняно з іншими рудниками, плата. Були ще й поденні робітники, які отримували 40 коп. в день і безкоштовно харчувались у другій спеціальній їдальні. Але Сергій Колачевський у своїх новаторських пошуках підвищення рентабельності підприємства пішов далі. Почалось будівництво робочої "колонії" для майстрових по 2 квартири в будинку, та казарм (гуртожитків) для тимчасових і холостих. Крім того, з часом було збудовано школу з безкоштовним навчанням, лікарню, бібліотеку, лазню. Багато з приїжджих залишалось працювати назавжди — таким призначалась підвищена оплата. Новоспечені криворіжці починали писати листи додому, розписуючи принади роботи та життя на руднику. В результаті сюди переїхало багато людей, які згодом стали кадровими робітниками.

С. Колачевський був також новатором у ще одній справі — у 1897 р. він першим у Кривбасі купив власний паровоз для рудничних потреб, а потім ще один — на початку 1899 р. У 1902 р. одним з перших на Криворіжжі провів електричне освітлення до житлових будинків. Понад 20 тис. руб. було витрачено ним на будівництво криниць для забезпечення потреб рудника і людей чистою водою. Була у Сергія Колачевського ще одна, на жаль, так і не реалізована мрія — створити синдикат рудопромисловців Криворіжжя для координації зусиль у сфері видобутку і реалізації залізної руди. Погіршення стану здоров’я не дозволило Сергію Миколайовичу з притаманною йому енергією продовжити розпочату справу. С. Колачевський крім того, що брав активну участь у справах меценатства (підтримка дитячих будинків і лікарень для бідних, розведення нових сортів плодових дерев та їхнє безкоштовне розповсюдження, створення безкоштовних шкіл), був почесним мировим суддею Верхньодніпровського земства в 1906–1911 рр., членом ревізійної комісії управи згаданого земства і попечителем Саксаганського ремісничого училища, членом комісії з покращення тваринництва у повіті.

Близько 30 млн. рублів (1 млрд. доларів сучасними грошима) рудопромисловець заповів на благодійницькі справи.

Незадовго до смерті Сергій Колачевський віддав рудник в оренду на 36 років Російсько-бельгійському металургійному товариству. Всі отримані прибутки при гарантії не менше 20 млн. руб. на рік він заповів Криворіжжю. Його серце зупинилось 23 травня 1911 р. На порозі стояв жовтневий переворот більшовиків 1917 р. з ідеєю "чорного переділу". На жаль, наш Нобель не реалізувався. Але це провина не Сергія Миколайовича, а режиму, який утвердився згодом на теренах колишньої Російської імперії.

2. Садиба Харіна

У північній частині міста Кривого Рогу серед териконів шахт і залізорудних кар’єрів, в мальовничому зеленому куточку розташований Тернівський район.Здається, немає на планеті такого місця, де б так гармонійно злилися потужне залізорудне тіло і щедрі у своїй родючості чорноземи, високе небо і неозорі простори степу, роботящі, винахідливі, добрі, веселі люди і всеохопний гірничо-добувний пафос. Це все Тернівський район.

На чудовому підвищенні, з зеленими краєвидами, біля річки Саксагань розташовані Веселі Терни. Запорожці часто відвідували це чудове місце. Ще в 1760 році це місце сподобив військовий старшина Григорій Шрам, завів тут зимівник, збудував багато землянок та мазанок, запросив сюди на проживання всіх своїх рідних і знайомих. І ця слобода почала називатися Григорієві Терни. Після того, як Богдан Хмельницький розбив польську шляхту під Жовтими Водами, козаки відпочивали в балці, зарослій тереном. Стояла тут і корчма. Козаки й назвали цю місцевість Веселими Тернами. А потім і поселення, яке виникло тут, названо Веселі Терни. З цього поселення і бере початок наш район. В 1866 році тут було виявлено великі запаси залізної руди, а через 20 років, в 1886 році, закладено Олександрівський рудник, потім в 1894 році – рудник Калачевського (нині це рудник Леніна, де знаходиться шахта ім. Леніна). Трохи пізніше, на території великого земельного володіння поміщика Н. Харіна російсько-бельгійське товариство починає видобувати залізну руду на Петровському руднику (Першотравневе рудоуправління). До цього рудника приєднувалося велике село Веселі Терни з населенням більше 1400 чоловік в 1894 році, а в 1902 році тут уже проживало 2600 чоловік. Це село і служило основним постачальником робочої сили для навколишніх рудників. На землі селян в селі Веселі Терни знаходився залізний рудник “Веселі Терни”. В районі майбутнього міста Веселі Терни було ще 4 рудники. Із станції Роковата були прокладені колії до цих рудників і відкритий роз’їзд Терни. Навколо цих рудників в 1898 році виникло шахтарське поселення, яке пізніше розрослося в місто Терни.

Разом з відкриттям залізорудних шахт та рудників поступово почали відкриватися і перші школи.

В 1886 році Брянське акціонерне товариство підписало договір про відкриття Олександрівського рудника А.Є. Харченка. Прогресивні діячі кінця ХУІІІ-ХІХ століття прагнули відкрити на цьому руднику шкільні класи, та вони проіснували недовго. Весело-Тернівське волосне управління не відпускало коштів на їх утримання. І тільки 1 вересня 1924 року на цьому руднику, нині ш. Гвардійська, була відкрита початкова школа, в якій навчалося 70-80 учні

В іншому місці – на руднику Калачевського (нині шахта ім. В.І. Леніна) – відкривається ще одна школа, яка дала початок нинішній середній школі №42. ЇЇ збудувала на власні кошти дружина лікаря-хірурга Сергія Калачевського, причетного до розвитку гірничо-рудної промисловості на Криворіжжі.

«Точної дати виникнення маєтку Харіна немає. Відомо, що в 1907-1910 рр. він перебував у своєму повному розвитку. Маєток було створено в закруті річки Саксагань на доходи, що надходили від залізного рудника, який належав Харіну... Після революції він був перейменований у Первомайський. Палац Харіна, що височів над доглянутим парком, був двоповерховим. На різних відстанях від палацу розташовувалися службові та господарські споруди. Біля річки була збудована капітальна будівля водяного млина. Вище млина розташовувалися масивні цегляні стайні... До палацу прилягав великий парк, створений за зразками англійського садово-паркового мистецтва... Закладка парку відноситься приблизно до початку 90-х років минулого століття... Наприкінці вісімдесятих - початку дев'яностих років парк був упорядкованим зеленим оазисом серед малообжитих, безлісих степів, в яких не було в той час навіть захисних лісосмуг. На галявинах парку між деревами і чагарниками постійно й акуратно викошувалася газонна трава. Харін був великим любителем світу тварин. Крім розведення племінних коней на кінному заводі, він створив у парку просторий мавпячий вольєр, де в літній час пустували ці тварини. На зимовий період вони переводилися в спеціально відведене приміщення, розташоване на другому поверсі електростанції маєтку. В іншому вольєрі на території парку ходили павичі й цесарки, а на другому поверсі палацу розташовувався великий акваріум із стеклами-вітражами майже на всю висоту просторої зали. Від палацу до річки, перетинаючи великий розарій, тяглася пряма алея троянд. По обидва боки від неї розташовувалися два фонтани. Алея підходила до арочного бетонного містка через річку, а на протилежному березі поділялася на кілька алей, які створювали малюнок Андріївського прапора. В центрі «прапора» на узвишші розташовувалася декоративна альтанка. На березі річки було споруджено причал для моторного та веслових човнів. Його залишки існують і понині. В період будь-яких прийомів, що влаштовувалися Харіним, човни з гостями у вечірній час відпливали по річці з ліхтарями або факелами на борту. Одночасно запалювалися вогні і серед зелені парку. Романтична обстановка викликала ліричний настрій присутніх. Під звуки гітар гості співали українські та російські пісні, що лунали далеко по водній гладі, а загальне видовище було схоже на казкову театральну виставу.

Після Жовтневого перевороту маєток Харіна разом з парком було конфісковано, а сам власник, як повідомляє народний поголос, перебрався на проживання в одне з міст Північного Кавказу, де закінчив своє життя слюсарем з лагодження металевого посуду.

Парк, що став нічийним, та господарські споруди маєтку поступово приходили в запустіння. Розтягнута була багата пасіка. У період громадянської війни маєток Харіна на деякий час зайняли махновські банди, що зруйнували арочний міст і палац. Парк Харіна без догляду поступово приходив у запустіння. Під час Вітчизняної війни багато дерев було знищено окупантами. У 50-х роках парк був сильно підтоплений водами річки Саксагань через неполадки на Кресовському водосховищі. Після вимокання знову загинула значна частина дерев, в першу чергу цінні високорослі дуби... У парку зникли альтанки і трояндові алеї. Випали з експлуатації фруктовий сад і виноградник. На цьому місці зараз від них немає навіть слідів. В даний час від старого парку збереглося зовсім небагато дубів. Частина їх суховершить, що говорить про поступове відмирання. Залишився ряд старих, могутніх сріблястих тополь. Дуби пережили воїнів Богдана Хмельницького, які, за переказами, після перемоги над поляками відпочивали під їх кронами в 1648 році. Вони пережили поміщика Харіна і Жовтневу революцію, громадянську війну і Велику Вітчизняну, пережили радгосп «Веселі Терни» і дожили до наших днів. І що їм до нас і нашої мирської суєти...

3. Деконська петля

Історико-геологічна пам'ятка «Аспідні сланці» розташована у м. Кривий Ріг на правому березі р. Саксагань і являє собою скельні виходи аспідних сланців криворізької серії, які мають не тільки геологічну але й історичну цінність, бо саме в цих сланцях знайдено найдавніші гірські виробки Криворіжжя. У 1873 році саксонський інженер Леон Штриппельман, запрошений Олександром Полем для геологічних досліджень на Криворіжжі, писав про цей район так: „Речка Саксагань, как естественный путеводитель, приводит нас сперва на Покровскую аспидную ломку. Образуя огромную дугу, прорывает речка глинистый сланец и извивается, на довольно значительном протяжении, в этой породе. Здесь мы находим больших размеров аспидную ломку, эксплуатируемую князем С.В. Кочубеем и А.Н. Полем. Дома, лежащие непосредственно вблизи залежи, покрыты аспидом, кровельщиком из Лейпцига, который живет здесь, в чисто малороссийской обстановке…

Произведения Покровской ломки выставлены были товариществом князя С.В. Кочубея и А.Н. Поль на Московской политехнической выставке; мы встречаем аспид этот у подножия памятника Адмиралу Грейгу, открытого в Николаеве 21 мая 1873 г.; плиты аспида этого находили различное употребление в городе Николаеве, что мы видим во многих казённых зданиях этого города.

Находящиеся ныне в Московском политехническом музее произведения художника В.И.Шкляревича (Троица, Брюллова) вырезана на плите Покровского аспида и при своём художественном достоинстве служит доказательством нежности и добротности этого материала…”.

Сланцеві скелі тягнуться вздовж річки на 250 метрів і займають територію площею чотири гектари. Скелі мають різну висоту і сягають 20 метрів. В геологічному відношенні вони являють собою різновиди амфіболітів і сланців, які сильно вивітрені і розшаровані. Якщо стати близько біля такої скелі і пильно придивитися, то здається що вона складена з цеглин різного розміру і кольору. А ця „цегляна кладка” виходить із землі під кутом близько 45-30 градусів. Інші породи нагадують величезний „листковий пиріг”, в якому пластини відколюються одна від одної і нагадують листи фанери чорного кольору. За цей синьо-чорний колір сланці й назвали аспідними. “Аспід” в перекладі з грецької означає „змія”, тобто породи чорного кольору – як змії. Такі пластини раніше використовувалися як грифельні дошки та як покрівельний матеріал. А звідси і назва селища – Покровське.

Це, колись дуже мальовниче місце, у народі називалась Деконська петля, бо русло р. Саксагань робило тут вигин, а на скелястому його березі любила відпочивати російська поміщиця пані Деконська. Саме тут вона милувалася колись повноводною рікою і незайманою природою.

Десь на початку ХІХ ст. пані Деконська придбала на Криворіжжі досить великий маєток. Його західні межі стикувались з землею Галковських та землею Шмакових (зараз це район селища Артема), а на схід - доходили до сучасної станції Довгинцеве. Це добра родюча земля. На території цього маєтку росли також ліси і протікала річка Саксагань (в наш час русло річки змінено, воно частково сховано під землею.

Що заселити землі людьми і мати собі покірливі робочі руки пані Деконська привезла з Пензенської губернії 30 селянських родин, які і заснували село Катеринівку. Садиба самої Деконської, її дім, а також оселі панської челяді називались в народі Деканкою. Дім Деконської знаходився на тому самому місці, де зараз знаходиться робітнича їдальня ВРП РУ ім. Кірова.

За панським дворищем починався чудовий ліс, він вдавався в землі Галковських. Пани мали між собою домовленість: слідкувати за станом лісу, рубати сухі дерева, не забруднювати річку, береги якої в давні часи поросли дубовими гаями. Річка Саксагань довгий час була чистою, з неї брали воду для пиття десь до 1935 року.

Пані Деконська особливою благодійністю не відзначалась, тому не поспішала відкрвати лікарню або школу для селянських дітей, але, кажуть, школа в Катеринівці була. Та от на які кошти був збудований той маленький одноповерховий будиночок чи на панські чина громадські встановити не вдалося. У всякому разі існувала та школа не довго. Пізніше навчатись дітей відправляли до Покровської школи, а в будиночку жили сезонні робочі аж до революційних часів. Будинок цей не зберігся.

Як знаємо, землі пані Деконської межували з землею панів Шмакових та землями, що належали селянам Покровки. Тихе життя Покровки відійшло в минуле, коли стало відомо, що землі панів Шмакових мають в собі рудну сировину. Це сталося в другій половині ХІХ ст. Акціонерні товариства і компанії почали видобуток руди на Саксаганському, червоному, новоросійському та інших рудниках. Видобуток залізної руди значно підвищився з відкриттям Єкатерининської залізниці у 1884 р.

Підприємці наполегливо шукали нові рудоносні ділянки. З цією метою вони купували або брали в оренду землю, де передбачалося вести розвідувальні роботи. Так з’явився Шмаковський рудник з чотирнадцятьма будинками сімейних казармами для одинаків їдальнями та душами, будинками для службовців, готелем, лікарнею на 22 місця, клубом і читальнею.

Серед робітників Шмаковсього рудника було багато селян з Покровки. Пані Шмакова вважала себе зобов’язаною допомагати робітникам свого рудника та їх сім’ям. З її ініціативи в Покровці була відкрита школа для селянських та робітничих дітей. Будиночок, де був розміщений цей навчальний заклад зберігся і досі. Він знаходиться на зупинці "Техбаза", зараз там розташований комбінат водіїв міського електротранспорту.

Будинок Шмакових був оточений великим садом, що тягнувся до річки. На березі Саксагані для панів збудували купальню, східці якої спускались до самої води. А навколо росли славнозвісні дуби. Вони дійсно були незвичайними, бо охопити їхні стовбури могли лише чотири чоловіки взявшись за руки. Десь у кінці 90-х років ХІХ ст. пан Шмаков помер і його поховали на старому кладовищі. На ньому ж були родинні склепи Галковських, тому ж і прозвали його Галковським. Після подій 1917 року на кладовищі робилося щось жахливе - грабували могили, розбивали надгробні плити і пам’ятники. У пошуках золота розрили могилу Шмакова, перевернули навіть зотлілий одяг померлого.

Але повернемось до часів "рудної лихоманки", коли рудопромисловцями ставали не тільки акціонерні товариства, компанії а й місцеві землевласники. Пані Шмакова була приятелькою пані Деконської і, виходячи з власного досвіду, радила і Деконській розпочати розробку і видобуток руди. З цією метою Деконська, ймовірно, вирішила купити рудоносну землю в районі, де зараз знаходиться шахта "Північна" або помінятися землею з селянами, що було і зроблено. Для проведення розвідувальних робіт Деконська запросила інженера, найняла грабарів, почали будувати кар’єр. Пан Галковський дізнавшись про цю справу став чинити перешкоди новоявленій підприємниці, яка могла стати конкуренткою. Галковський запросив до себе інженера найнятого сусідкою і подарував йому 500 карбованців аби той підтвердив пані Деконській, що всякі дослідницькі роботи ні до чого не приведуть, бо на тій землі, що вона придбала ніякої руди немає і справу треба припинити. Інженер погодився, забрав гроші і поїхав собі з Криворіжжя. Отак пані Деконську піддурили. А вже за часів радянської влади на цьому самому місці знайшли багаті поклади руди. Цей кар’єр існує і зараз (Кіровський кар’єр).

Села Покровка і Катеринівка (Шмакове і Деконка) відійшли в минуле. Після 1917 рокуна землі виникали нові селища і люди давали їм нові назви згідно з часом наприклад: Чапаєвка, Риковка, селище РУ ім. Артема, селище РУ ім. К.Лікбенкта але це вже зовсім інша історія.

Існує думка, що видобуток корисних копалин на Криворіжжі у промислових масштабах розпочався наприкінці 19 століття, коли 1881 року виник Саксаганський рудник. Однак насправді все було дещо по-іншому. Ще за 10 років до цього у 1871-му тут був налагоджений видобуток сланцю. Видобуток був організований О.М.Полем. Олександр Поль та Сергій Кочубей вирішили створити спільне підприємство з видобутку сланцю. Землю купили у селян Покровського, які в свою чергу отримали її після реформи 1861 року. Земля вважалась незручною, тому що її не можна було віддати під оранку. Аспід видобувати було дуже важко, бо це не твердий матеріал і потрібні були знання. Із Саксонії були привезені 3 спеціаліста: 2 робітника і 1 спеціаліста для організації робіт. Сланець добували шляхом розшарування, не так, як руду, ламали його. Тому місце видобутку називалося «ломка». Залишки цих ломок залишились і донині. Добре помітні залишки двох бортових кар’єрів (розроблявся борт річкової долини), штучний насип, що захищав від розливів річки Саксагань. У 1874 році підприємство було покинуте, незважаючи на перспективність: через хворобу Кочубей відходить від справ, Поль вже захопився рудними розробками і на все у нього просто не вистачало коштів. Аспідні ломки були здані в аренду єкатеринославському підприємцю Герке, людині, далекій від виробництва. На той час вже будувалася залізниця, попит на сланець зберігався, прибутки в орендаторів були величезні, незважаючи на те, що використати можна було тільки 25% з кожної тони породи, решта – відходи.

Видобуток вівся не тільки відкритим способом. У сланцевих скелях були пройдені горизонтальні штольні. Внизу біля русла річки знаходиться так звана „печера” – стара штольня, в якій колись видобували сланець. довжина її 28,5 м, ширина 3,2-3,4 м, висота проходу коливається від приблизно півметра при вході до 1,9 м в середині штольні. Важко сказати, як виглядав вхід раніше, однак нині в штольню можна лише заповзти через невеликий лаз, далі розмір штольні дозволяє стояти у повний зріст. Точно невідомо коли вона була закладена, але можна припустити, що ця штольня відноситься до 70-х років 19 століття. Це одна з перших гірських виробок на Криворіжжі. Старожили розповідали, що таких штолень тут було декілька, інші були засипані. Коли ще тут протікала річка, у період весняного розливу, вода затоплювала штольню і місцеві хлопці запливали до неї під водою.

Від 80-х років 19 століття і до радянського часу видобутку тут не було. Після революції дуже потребували місцевого дешевого матеріалу, стали відновлювати ломки: і Покровські, і в районі Дубової балки (там була створена сланцева шахта). Але були знайдені нові матеріали, виробництво стало нерентабельним і шахту закрили.

Невеликий кар’єр, розташований над річкою поруч з білою двоповерховою будівлею колишнього БУ-2, вочевидь – найстаріша гірська виробка у Кривбасі, що є свідком використання цих порід ще в давні часи. В районі селища Довгинцево знайдено поховальну камеру 2000-3000 річного віку, її стіни були заставлені величезними плитами аспідного сланцю. У часи Київської Русі, при князях Володимирі та Ярославі київські храми покривалися аспідним сланцем, ймовірно з цих місць. За розповідями старожилів Катеринівки в 1932-1934 роках, коли будували Соцмісто, сланець йшов на закладання фундаменту шести будинків, що стоять вздовж ринку Соцміста. Жителі селища Покровського здавна використовували сланець в господарчих цілях – вимощували ним виямки на городах, які потім засипали землею; будували зі сланцю огорожі та сараї, покривали ним дахи тощо.

Тваринний світ характерний для міста: горобці - польовий та хатній, горлиця, ящірка прудка, вуж звичайний. Серед рідкісних видів рослин на скелях та в їх розщелинах зустрічаються: аспленій північний, аурінія скельна, ефедра двоколоскова, молодило руське; на степових ділянках: ломиніс цілолистий, валеріана бульбиста, тюльпан Біберштейна, таволга звіробоєлиста, ковила волосиста і лесинга, астрагал шерстистоквітковий.

4. Кар’єр рудоуправління імені С. М. Кірова (рудник Галковського) - підприємство з видобутку та переробки залізних руд у Кривому Розі Дніпропетровської області. Входило до складу ВО «Кривбасруда», ДАК «Укррудпром», комбінату «Криворіжсталь». Рудник заснований в 1887 році Південно-Дніпровським металургійним суспільством на землях, орендованих у поміщиці Ю.А. Галковської. У 1900 році він видавав 600 тисяч тонн руди на рік. Відразу після революції рудник Галковского першим в Кривому Розі почав проводити видобуток залізної руди. Незважаючи на відсутність механізації, на кінець 1918 року тут було видобуто 5 млн. 556 тис. т залізної руд. На початку розробки руду добували відкритим способом, а з 20-х рр. 20 століття - шахтами. Рудник перейменований в Артемівський, в 1939 році йому присвоєно ім'я С. М. Кірова. Рудоуправління включало 4 шахти: шахта «Північна», шахта «Артем-1», шахта «Артем-2», шахта імені С.М.Кірова, кар'єр, дробильно-сортувальну фабрику, ремонтно-механічний, енергетичний та інші цехи. Рудоуправління розробляло багаті руди Криворізького родовища. Руди мартитові, гетит-гематит-мартитові і гетит-гематитові. Родовище розкрите до глибини 900 м двома похилими рудопідйомними стволами, до глибини 1100 м - трьома вертикальними рудопідйомними і п'ятьма вентиляційними стволами. Виробнича потужність з видобутку сирої руди 9,3 млн т / рік (1986). У грудні 2000 року рудоуправління вийшло зі складу ДАК «Укррудпром» і отримало статус самостійного держпідприємства у сфері управління Держпромполітики. З квітня 2001 року окремі виробничі потужності РУ ім. Кірова приєднані до «Криворіжсталі». Після приватизації «Криворіжсталі» в кінці 2005 року не займалося виробничою діяльністю. У 2010 році рудоуправління визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру.

Під час видобутку залізних руд в умовах Криворіжжя формуються кар’єри з терасованими бортами. На терасах, як на найстабільніших елементах мезорельєфу, формуються трав’яна й деревна рослинність. Угруповання, що сформувалися на дні кар’єру, характеризуються найменшою кількістю родин, родів і видів, що пояснюється наймолодшим віком заростання та затінененістю. Як відомо, основу флористичного спектру формують 10-15 провідних родин: айстрові, злакові, розові, бобові, ранникові, хрестоцвіті, зонтичні, гвоздичні, онагрові, вербові, молочайні, жостерові, шорстколисті.

У біоморфічному спектрі, що базується на лінійній системі життєвих форм, на всіх ділянках домінантною групою є трав’яні полікарпіки, які є стійкішими до несприятливих умов, що формуються в досліджених еко-топах. Менша чисельність характерна для трав’яних монокарпіків, котрі представлені переважно видами-малорічниками. Деревна рослинність, яка сформувалася в результаті самозаростання на дні та останній бермі борту представлена тополею італійською та дельтовидною; на верхніх бермах цього ж борту – маслинкою вузьколистою, кленом американським, ясенем ланцетолистим. Серед чагарників на всіх позиціях ростуть види роду розові,

бирючина звичайна та свидина. За ознакою структури надземних пагонів і розміщення листків на всіх ділянках переважають напіврозеткові види. Домінування видів зі стрижневою кореневою системою свідчить про досить посушливі умови: одним з провідних факторів, який впливає на формування видового складу угруповань та їхню структуру є режим зволоження.

5. Дамба Карачунівського водосховища

Карачу́нівське водосхо́вище — водосховище в Україні, на річці Інгулець, біля Кривого Рогу. Площа водосховища сягає понад 36 км². Водосховище є основним джерелом водопостачання Кривого Рогу(очисна станція дозволяє очищувати до 200 тисяч кубометрів на добу), зрошення земель, промислового та побутового використання, ведення рибопромислу. Створене на місті виходу граніту та порогів Інгульця. Середня глибина — 5—6 м (до 12 м на старому річищі Інгульця). Корисний об'єм водосховища — 291.5 млн м³. Є природною перлиною Кривого Рогу. Запаси води стримує потужна гребля, на берегах висаджені ліси. Вище за течією Інгульця розташоване Іскрівське водосховище. Довжина греблі по пасму становить 205 м, найбільша висота — 24 м, ширина по пасму — 7,5 м. Вся споруда гідровузла Карачунівського водосховища відноситься до 1-го класу капітальності. У 1930 році (за іншими даними в 1932 році) у Кривому Розі в районі села Карачунівка закладено Карачунівське водосховище у зв'язку з будівництвом Криворізького металургійного заводу (КМЗ , тепер — «АрселорМіттал Кривий Ріг»), потрібно було багато води. Будівництво водосховища тривало в періоди з 1932 року по 1938 рік (перша черга), і з 1954 по 1958 рік (друга черга). На березі водосховища були висаджені водозахисні лісонасадження, побудовані туристичні бази, піонерські табори і профілакторії. Лісонасадження навколо Карачунівського водосховища називаються Карачунівським лісовим масивом, площа якого становить 300 гектарів, використовується як зона відпочинку містян. У 2004 році побудована горизонтальна дрена, що запобігає потраплянню засолених вод до Карачунівського водосховища, з якого подається питна вода в місто. У зону затоплення водами Карачунівського водосховища потрапили такі населені пункти, села (в дужках дані ранні назви): Моісеївка; Карачунівка (Богданівка, спадкоємців Степанових (в 1856 році 13 дворів), Бутівське); Андріївка (Настасіївка); Хрущовка; Богоблагодатне (Попівка, Усівка); Володимирівка; Данилівка, жителі в 1939 році заснували і переселилися в село Кіровка; Ганнівка (Соломинка).

На правому березі водосховища розташований курган Ляхова Могила.

Список використаної літератури при підготовці маршруту:

1. Географічні дослідження Кривбасу: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. Випуск 2. Кривий Ріг: «Видавничий дім», 2007 – 131-138 с.

2. Гетьман В. Заповідники України. К.: Шкільний світ, 2009.

3. Гусейнов Г. Господні зерна: худ - док. життєпис - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2000.

4. Даревський І.С., Орлов Н.Л. Редкие и исчезающие животные. - М.: Высшая школа, 1988.

5. Доброчаєва Д.М. По заповідних місцях України / Д.М.Доброчаєва, С.Д.Лялицька, В.В.Пархоменко, І.Т.Сокур, Г.О.Успенський. - К.: Молодь, 1960. - 211 с.

6. Енциклопедія Криворіжжя. Том І.- Кривий Ріг: Видавництво «ЯВВА», 2004 – 231 с. 3.

7. «Звезда-4»: Рудник Галковского: история становления». Май 2000 – № 21. 4. 4.

8. Історія Криворіжжя: Матеріали конференції КДПУ та Криворізького жовтневого ліцею. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2001.

9. Казаков В.Л. та ін. Природнича Географія Кривбасу / В.І.Казаков, І.С.Паранько, М.Г.Сметана, В.О.Шипунова, В.В.Коцюруба, О.О.Калініченко. - Кривий Ріг: КДПУ, 2005. - 156 с.

10. По Екатерининской железной дороге. Выпуск 1. – Екатеринослав: Товарищество «Печатня С.П. Яковлева», 1903 – 87-88 с. 2.

11. Праці науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. Вип.6 – Вінниця: ДП « Державна картографічна фабрика», 2011. – 576с.

12. Приймачук В.В. Навчальне краєзнавство в роботі вчителя: [навчально - методичний посібник]. - Кривий Ріг: ПП "Видавничий дім", 2007, - 112с.

13. П’ятницькій С.С. Курс дендрології: Навчальний посібник. - Харьков: вид. ХГУ. 1960.

14. Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та геології : матеріали Третьої міжнародної наукової конференції. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2011. - С.95-102.

15. Червоний список рослин і тварин Дніпропетровської області: Свята справа. Вип.. 1-6 (укладач Ломакін П.І.). : Гамалія, 2003.

16. http://www.ex21.com.ua/history/90-6.htm